про твердження

1. n

1) основа, підстава; базис, база; низ; дно

2) основний момент (пункт)

3) база, опорний пункт

4) стартова площадка

5) мат. основа (геометричної фігури)

6) буд. фундамент

7) архт. п'єдестал, цоколь; підвалина

8) тех. штатив

9) геол. підошва

10) ел. цоколь (лампи)

11) хім. основа

12) друк. колодка для кліше

13) спорт. місце старту, стартова лінія

2. adj

1) низький, підлий

2) нижній

3) низький, негучний

4) низькорослий, невисокий

5) фальшивий, неповноцінний

6) неблагородний, окисний (про метал); низькопробний

7) простонародний, грубий, зіпсований (про мову)

8) основний

9) базовий

10) військ. донний

11) незаконний, незаконнонароджений

12) юр. примусовий, рабський, кріпацький

3. v

1) засновувати; обґрунтовувати

2) закладати фундамент (основу)

3) базувати; розміщувати війська

* * *

1) основа; базис; база; низ, дно; підніжжя

2) основа, підстава, основний момент, пункт

3) база; опорний пункт; пepeв.; вiйcьк. ( стартова) площадка

4) мaт. основа

5) бyд. підмурок, підвалини; донна частина; фундамент; apxiт. п'єдестал, цоколь; тex. фундаментна плита; основна рама ( машини); основна дошка ( приладу); тex. штатив

6) гeoл. підошва ( base surface); гeoл. підстильний шар, підстильна порода

7) гeoд. базис

8) eл. цоколь ( лампи); ізолююча основа ( рубильника)

9) кiнo підкладка

10) xiм. основа

11) пoлiгp. ніжка літери, підставка кліше

12) лiнгв. основа ( слова)

13) cпopт. місце старту; стартова площадка або лінія

14)

1) основний, базисний; фундаментальний

2) базовий

3) cпeц. основний; базовий; який стосується бази

4) базисний

5) вiйcьк. донний

6) aв. наземний

1) (on, upon) засновувати, обґрунтовувати

2) базувати; розміщати війська

3) бyд. фундирувати

1) ниций, підлий

2) нижній

3) низький; неголосний

4) арх. низькорослий, невисокий

5) невисокої якості; неякісний; низькопробний; фальшивий, неповноцінний або низької вартості ( про монету)

6) соромний, негожий

7) окисний ( про метали); низькопробний ( про сплав)

8) простонародний, грубий ( про мову)

9) заст. незаконний, незаконнонароджений

10) юp.; пepeв.; icт. примусовий; рабський, кріпосний

1) тонкий

2) бідний, убогий; незначний

3) слабкий

4) розріджений (про повітря)

5) розведений (про рідину)

* * *

1) тонкий (плівка, павутиння)

2) бідний, убогий; незначний; неважний, несуттєвий; смутний, неясний, примарний

3) слабкий (образн.); розріджений (про повітря, газ, плазму); розведений ( про рідину)

4) слабкий, непереконливий ( про твердження)

1) основа; базис; база; низ, дно; підніжжя

2) основа, підстава, основний момент, пункт

3) база; опорний пункт; пepeв.; вiйcьк. ( стартова) площадка

4) мaт. основа

5) бyд. підмурок, підвалини; донна частина; фундамент; apxiт. п'єдестал, цоколь; тex. фундаментна плита; основна рама ( машини); основна дошка ( приладу); тex. штатив

6) гeoл. підошва ( base surface); гeoл. підстильний шар, підстильна порода

7) гeoд. базис

8) eл. цоколь ( лампи); ізолююча основа ( рубильника)

9) кiнo підкладка

10) xiм. основа

11) пoлiгp. ніжка літери, підставка кліше

12) лiнгв. основа ( слова)

13) cпopт. місце старту; стартова площадка або лінія

14)

1) основний, базисний; фундаментальний

2) базовий

3) cпeц. основний; базовий; який стосується бази

4) базисний

5) вiйcьк. донний

6) aв. наземний

1) (on, upon) засновувати, обґрунтовувати

2) базувати; розміщати війська

3) бyд. фундирувати

1) ниций, підлий

2) нижній

3) низький; неголосний

4) арх. низькорослий, невисокий

5) невисокої якості; неякісний; низькопробний; фальшивий, неповноцінний або низької вартості ( про монету)

6) соромний, негожий

7) окисний ( про метали); низькопробний ( про сплав)

8) простонародний, грубий ( про мову)

9) заст. незаконний, незаконнонароджений

10) юp.; пepeв.; icт. примусовий; рабський, кріпосний

1) тонкий (плівка, павутиння)

2) бідний, убогий; незначний; неважний, несуттєвий; смутний, неясний, примарний

3) слабкий (образн.); розріджений (про повітря, газ, плазму); розведений ( про рідину)

4) слабкий, непереконливий ( про твердження)

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.

ТЕОРІЯ ( від грецьк. υεωρία - розгляд, міркування, вчення) - 1) В широкому розумінні - особлива сфера людської діяльності та її результатів, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, вчень, уявлень про об'єктивну діяльність, протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності і водночас перебуває з нею в органічній єдності. Т. виростає з практики, узагальнює її та обґрунтовується нею, а практика осмислюється, організується і спрямовується Т. В цьому розумінні Т. набуває дещо метафоричного значення. Філософський зміст взаємодії Т. і практики розкривається через взаємозв'язок категорій теоретичного і практичного. 2) У власному розумінні - форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне і систематичне уявлення про закономірності та сутнісні характеристики об'єктів. Т. є найрозвинутішою і найдосконалішою формою організації наукового знання. Серед інших форм (абстракції, асоціації абстракцій, гіпотези тощо) Т. вирізняється багатьма ознаками і насамперед будовою і пізнавальними функціями. В процесі пізнання Т. виступає як система понять, висловлювань, умовиводів, зведених до єдиного об'єднавчого начала, роль якого відіграє певна узагальнююча ідея. Характерним для будови теорій є те, що всі її твердження і поняття поділяються на дві групи. Перша, кількісно невелика, охоплює сукупність вихідних понять і тверджень, що лежать в основі Т. і формулюють фундаментальні закони чи властивості об'єктів, які вивчає теорія. Вихідні твердження називаються принципами, постулатами або аксіомами. Другу групу становить сукупність похідних понять і тверджень Т., що з тією чи іншою силою логічної необхідності випливають з вихідних тверджень. Похідні твердження називаються логічними наслідками, висновками або теоремами. Прийнятий спосіб логічного встановлення істинності теорій (спосіб доведення) тісно пов'язує між собою всі поняття та твердження і створює логічну структуру Т., надаючи їй характеру цілісної, відносно замкненої системи знання. В пізнавальному відношенні Т. є істинним знанням. Вона є узагальненням об'єктивних фактів, досвіду, суспільно-історичної практики людей, формулює закони, що визначають відношення між об'єктами. Т. є формою систематизації наукових знань, способом опису об'єктивної дійсності та засобом пояснення її закономірностей. Т. здатна передбачати нові явища, закономірності, тенденції розвитку тощо. Кожна розвинена наука будується з багатьох відносно самостійних і пов'язаних між собою Т. Розрізняють різні типи Т. За предметом їх поділяють на математичні, фізичні, біологічні, соціогуманітарні тощо; за будовою - на дедуктивні, істинність тверджень яких встановлюється шляхом виводу із тверджень вихідних, і недедуктивні, істинність тверджень яких доводять за допомогою аргументації фактами. Дедуктивні Т., побудовані як логічне мислення, називаються формалізованими. За характером відношення до дійсності розрізняють Т. змістовні, коли Т. є відображенням конкретної частини реальності, і формальні, коли Т. виступає тільки як форма, безпосередньо не пов'язана з тією чи іншою предметною областю. Формальні Т., що їх розглядають як сукупність упорядкованих знаків, називають знаковими або логістичними системами; коли ж упорядковану сукупність знаків розглядають у зв'язку з певними їх значеннями, то такі формальні Т. називають мовами (Т. як мова) С. еред сукупності Т., споріднених за своїм предметом, виділяють фундаментальні Т., які займають провідне місце в тій чи іншій науці. Вони є основою її розвитку, формують спосіб мислення, який панує в цій науці. Напр., у сучасній фізиці такими Т. є квантова механіка, теорія відносності, в біології - еволюційна теорія, генетика. В сучасних умовах Т. виступає основною формою розвитку науки. Т. виникає, як правило, у вигляді гіпотези на базі узагальнення наукових фактів. Гіпотеза переростає в Т. внаслідок перевірки її за допомогою досліду, спостереження, практичного застосування.

1. заява, твердження

2. формулювання

- agreed statement узгоджена заява

- common statement спільна заява

- contradictory statement протирічлива заява

- countering statement зустрічна заява

- explicit statement недвозначна заява

- final statement останнє/ заключне слово

- foreign-policy statement заява з питань зовнішньої політики

- formal statement офіційна заява

- general statement виступ/ заява загального характеру

- joint statement спільна заява

- lucid statement ясна заява

- misleading statement дезорієнтуюча держава

- negotiating statements держави, що беруть участь у переговорах

- official statement офіційна заява

- opening statement вступна заява/ слово

- personal statement особиста заява

- policy statement програмна заява

- political statement політична заява

- preliminary statement попередня заява

- summary statement коротка заява (про стан справ тощо)

- unequivocal statement недвозначна заява

- unfounded statement необґрунтована заява

- unilateral statement одностороння заява

- veracious statement заява, яка відповідає істині

- verbal statement усна заява; усні показання

- well-founded statement аргументована заява

- written statement письмова заява; письмові показання

- statement of the date вказівка дати

- statement of the defence виклад обставин справи захистом (у кримінальному процесі)

- statement of extraordinary events заява про виняткові обставини

- statement of intention заява про наміри

- statement of the place вказівка місця

- statement of policy заява про політичний курс

- statement of the prosecution виклад обставин справи представником обвинувачення

- statement by the President/ Chairman заява головуючого (на засіданні тощо)

- statement by a representative of a country заява представника якоїсь країни

- statement of the time вказівка терміну

- confirmation of a statement підтвердження заяви

- reproduction of statements verbatim in records відтворення у звітах заяв у стенографічній формі

- verasity of the statement достовірність заяви

- to acknowledge a statement брати до уваги заяву, підтверджувати одержання заяви

- to come out with a public statement виступити з публічною заявою

- to contest a statement оспорювати заяву

- to contradict a statement спростовувати заяву

- to dispute a statement піддавати сумніву заяву

- to doubt the veracity of the statement сумніватися в достовірності заяви

- to issue a statement опублікувати заяву

- to make a statement зробити заяву

- to make a statement for the press зробити заяву/ виступити із заявою для преси

- to note a statement відмітити заяву

- to place a statement on record занести заяву в протокол

- to proclaim a statement out of order оголосити про неправомірність заяви; оголосити про те, що заява є недоречною

- to publish a statement опублікувати заяву

- to verify a statement перевірити твердження

АКСІОМА (грецьк. άξιωμα - положення, що вважається справедливим) - вихідне твердження наукової теорії, котре приймається за істинне без його доведення. Аксіоматичний статус висловлювань теорії може обумовлюватись або їх самоочевидністю (а, отже, відсутністю потреби в їхньому обґрунтуванні), або їх граничним характером, тобто відсутністю в даній теорії більш фундаментальних положень, на підставі яких можна було б одержати зазначені висловлювання за правилами виводу цієї теорії. Логіко-методологічні функції А. полягають насамперед в окресленні через задану систему А. предметних меж теорії. Дотримання цих меж у процесі міркувань дозволяє уникнути позапредметного застосування тієї чи тієї теорії, котре призводило б до парадоксів. З іншого боку, будучи граничними положеннями теорії, А. є базовими підставами для розгортання теоретичної системи та доведення всіх її похідних істин (теорем). Завдяки наявності А. стає можливим доведення як логічна операція, бо коли б у теорії не існувало граничних підстав, то процедура обґрунтування будь-якої теореми перетворилася б на нескінченну. Звичайно за А. вибирають такі твердження теорії, про які наперед відомо, внаслідок їхньої простоти і очевидності, що вони істинні. Але це не обов'язково. А. може бути будь-яка теорема, якщо в сукупності з іншими А. вона відповідає таким вимогам: 1) вибрані як А. твердження теорії мають бути достатніми для виведення всіх інших тверджень теорії; 2) вони не повинні виводитись одне з одного; 3) це мають бути такі твердження, які б широко використовувалися для виведення (або доведення) теорем. Стимули вибору та оцінки А. визначаються за межами даної теорії й базуються на "внутрішньому" та "зовнішньому" досвіді. У формалізованих численнях математичної логіки А. є не змістові твердження, а формули, з яких за правилами виведення цього числення одержують інші формули (теореми), що їх доводять у цьому численні (див. аксіоматичний метод).

1) (чего) покладання, кладіння. -ние основания постройки - закладини;

2) (предмета по отношению к окружающей местности) становище, позиція. [Становище (позиція) фортеці, збудованої серед гір, було вельми сприятливе за-для оборони]. -ние города - становище (позиція) міста. -ние горизонтальное - стан горизонтальний, позем(н)ий; (вертикальное) стан простовисний. В лежачем -нии - лежма, навлежачки. В стоячем -нии - стовма, навстоячки. Географическое -ние страны, города - географічне становище країни, міста. -ние в пространстве - місце в просторі. -ние тела, головы - постава тіла, голови. [Надати голові природньої постави];

3) (состояние, обстоятельства) стан (-ну), становище, ситуація. [Які причини призвели до такого сумного стану (становища)? В такому стані українські землі переходять під руку дужчого сусіди (Єфр.). Становище було принадне на погляд, тяжке й образливе по суті (Єфр.). От становище: купити нема за що і продати нема чого. Стан політичний. Стан матеріяльний]. Попасть в неловкое -ние - опинитися в ніяковому (в прикрому) становищі, стані; опинитися ні в сих, ні в тих; не знати, на яку ступити, попастися в клопіт. Поставить кого в неловкое -ние - поставити кого в ніякове становище. Поставить в глупое -ние - зробити дурня з кого, завдавати, завдати дурня кому. Очутиться в затруднительном -нии - опинитися (знайтися) в скрутному стані (становищі), (шутл.) попасти в анацію; загнатися на слизьке; упасти в тісну діру. Поставить кого в затруднительное -ние - призвести (поставити) кого в скрутний стан (становище); (шутл.) загнати кого на слизьке (в тісну діру; в суточки); загнути карлючку кому; завдати халепи кому, діпнути кого. Тяжёлое, стеснённое -ние - тіснота, притуга, скрут(а). [Ми і в тісноті, і в пригнеті куємо та й куємо собі словесні лемеші та чересла помалу (Куліш). Чи вислухав він наших посланців, що ми йому в притузі посилали? (Грінч.)]. Безвыходное (безысходное) -ние - безпорадне, безвихідне становище (стан, година); тісний кут. В безвыходном -нии кто - в безпорадному стані хто; нема ради кому; кінці в край кому. [Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, - нічого їсти, пішов та й украв]. Поставить себя (кого) в безвыходное -ние - поставити себе (кого) в безпорадне становище; оцирклювати себе; попастися в матню. [Здурів і я на старі літа: кругом себе оцирклював (Греб.)]. Он в жалком -нии - його стан жалю гідний (нужденний, злиденний). - ние получилось плохое - становище вийшло негарне. -ние дел, -ние вещей - стан, становище речей. [Більш-менш стає видко становище річей в нашій минулості (Грінч.)]. Дела находятся в плохом -нии - справи в поганому стані; справи стоять погано (зле, кепсько). Спасти -ние дела - врятувати справу. -ние больного - стан здоров'я слабого (хворого, недужого). -ние больного улучшается (ухудшается) - хворому ліпшає (гіршає). Занять в отношении кого, чего -ние дружественное, враждебное и т. п. - поставитися до кого, до чого прихильно, неприхильно; постать узяти дружню, ворожу и т. п.; стати до кого на стопу прихильну, ворожу и т. п. Притти в надлежащее, нормальное -ние - дійти до належного, нормального стану (становища); на стану стати. Неестественное -ние - неприродній стан. Всё в том же -нии - все в однаковому стані. Быть в интересном -нии (о беременности) - бути в стані (при надії). Неустойчивое -ние - хиткий стан. Устойчивое -ние - твердий (станівкий) стан. Ложное -ние - фальшиве становище. -ние мирное - мирний стан. -ние военное - військовий стан. -ние осадное - стан облоги. Город находится на военном (осадном) -нии - у місті воєнний стан (стан облоги). В оборонительном -нии - в стані оборони;

4) (социальное, правовое) стан, становище; стать, постать (-ти). [Який наш соціяльний стан? Рівність становища суспільного. Я хочу Марцію прийняти гідно, як то належить станові її і родові (Л. Укр.). Вона має перейти до стану жіночого (Г. Барв.). Страх, сором і дівоча стать її к двору мов прикували (Мкр.). В кріпацькій статі усе страхає, усього боїшся (М. Вовч.)]. -ние служебное - становище, стан урядовий. [Людині з вищою освітою, з поважним становищем значного урядовця (Коцюб.). Його стан урядовий дуже високий]. Высокое -ние - високий стан (становшце, уряд). Человек с -нием - людина на стану, на становищі;

5) (тезис) твердження, засада, теза. Основное -ние - ґрунтовна (основна) теза (твердження, засада); підвалина;

6) -ние о чём (узаконение, правило и т. п.) - закон, постанова про що, статут чого. -ние об уголовных преступлениях - закон, постанова про карні злочини. -ние об акционерных обществах - закон про акційні товариства. -ние о подоходном налоге - статут прибуткового податку, постанова про прибутковий податок.

* * *

1) ( расположение в пространстве) поло́ження; ( местонахождение) місцеперебува́ння, місцепробува́ння; ( позиция) пози́ція

2) ( состояние) стано́вище, стан, -у, стано́висько

3) ( обстановка общественной жизни) стано́вище, стан

4) (свод правил, законов) поло́ження

5) ( тезис) поло́ження, те́за; ( утверждение) тве́рдження

6) ( действие) покла́дення, поклада́ння

Козельський, Яків Павлович (1728, с. Келеберда, Черкащина - 1795) - укр. філософ-просвітник. Навчався в КМА (1744 - 1750), в Петербурзькій академічній гімназії та ун-ті; перебував на військовій службі, викладав у артилерійському інженерному корпусі; служив у Сенаті. В 1770 - 1780 рр. - в Малоросійській колегії в м. Глухові. Проблеми теоретичної філософії розглядаються ним на ґрунті філософії Вольфа, питання ж соціальної філософії та моралі аналізуються під впливом Руссо, Монтеск'є, Гельвеція. Філософія, за К., це "генеральне пізнання про речі і справи людські"; вона узагальнює результати пізнання, одержані конкретними науками, не збігаючись разом з тим із жодною з них. Звертаючись до природного плину речей, філософія відрізняється також від теології, спрямованої на справи Божі. Філософія розподіляється на теоретичну і практичну. Якщо практична філософія містить виклад правил доброчесності, за якими людина повинна діяти, то теоретична філософія спрямована на вивчення істин, на яких ця доброчесність ґрунтується. Теоретична філософія складається: з логіки, що своїм предметом має три "сили" душі - здатність утворювати поняття, судження та умовивід, які слугують досягненню істини; з метафізики, до якої входять онтологія - наука "про річ та її причинності", психологія - наука про дух, чи про душу. Дух, або душа, на відміну від матеріальних речей, характеризуються притаманною їм волею і розумом. Дух буває "конечний" - це людська душа, і "нескінченний" - це Бог. В основу соціальної філософії покладено ідеї "природного права" та "суспільної угоди", які розробляються в межах практичної філософії (юриспруденція і право). Практична філософія покликана обґрунтувати шляхи досягнення форм правління, якими, на думку К., є республіка, де править виборний сенат, та конституційна монархія. Досягти справедливого стану можливо - у відповідності з духом просвітницької програми - через поширення освіти і виховання (універсального засобу для подолання різних вад і конфліктів у суспільстві). З цим, зокрема, пов'язані педагогічні ідеї К., що стосуються поєднання теорії з практикою в процесі навчання. їх обґрунтування та виклад здійснено в підручниках "Арифметичні твердження" та "Механічні твердження" (1764).

I n

1. вимога, претензія

2. позов

3. претензія, рекламація

3. амер. твердження, заява

- expansionist claims експансіоністські претензії

- phoney claim фальшиве твердження

- private claims претензії громадян; приватні претензії

- wage claims вимоги збільшити заробітну плату

- claim to foreign territory претензії на чужі землі

- claim to sovereignty вимога суверенітету

- claims to world domination претензії на світове панування

- to abandon a claim відмовитись від вимоги

- to acknowledge a claim визнати вимогу/ позов

- to admit a claim визнати вимогу/ позов

- to allow a claim задовольнити вимогу

- to lay a claim to smth. висунути/ поставити вимогу/ претензію на щось; претендувати на отримання чогось

- to make a claim against/ on smbd. for smth. подати позов на когось за щось; висунути рекламацію комусь на щось

- to make a claim for smth. претендувати на щось; вимагати чогось

- to put in a claim for smth. претендувати на щось; вимагати чогось

- to reject a claim відмовити у вимозі, відхилити рекламацію

- to relinquish a claim відмовити у вимозі, відхилити рекламацію

- to satisfy a claim задовольнити вимогу

- to set up a claim to smth. висунути/ поставити вимогу/ претензію на щось; претендувати на отримання чогось

- to submit a claim висунути вимогу/ претензію

- to sustain a claim підтримати претензію/ вимогу

II v

1. вимога (звич. того, що належить по праву)

2. висунути претензію, вимогу

3. амер. стверджувати, заявляти про що-небудь

- to claim attention вимагати до себе уваги

- to claim damages вимагати відшкодування збитків

- to claim diplomatic immunities заявляти про право на дипломатичні імунітети

- to claim exemption from tax вимагати звільнення від податків

- to claim privileges претендувати на привілеї

- to claim responsibility for smth. заявити про свою відповідальність за щось; визнати себе відповідальним за щось

АНАЛІТИЧНІ і СИНТЕТИЧНІ СУДЖЕННЯ - класи суджень, які відрізняються один від одного способом встановлення їх істинності: істинність аналітичних суджень встановлюється за допомогою суто логічного аналізу термінів, які входять в судження; істинність синтетичних суджень встановлюється шляхом звернення до позалогічних міркувань, зокрема, до емпіричного досвіду. Поділ на А. і С. с. сягає своїми витоками філософії Ляйбніца, який виділяє два види істин - "істини розуму" та "істини факту". Для перевірки "істин розуму" достатньо закону суперечності; для перевірки "істин факту" необхідно також застосування закону достатньої підстави. Самі терміни "А. і С. с." введені Кантом, який дав їх чітке формулювання, пов'язавши з поняттями апріорі та апостеріорі. За Кантом, аналітичні судження - це судження апріорі, оскільки у них логічний предикат міститься у логічному суб'єкті. Синтетичні судження можуть бути як апріорними, так і апостеріорними. Синтетичні апостеріорні судження - судження, в яких знання про суб'єкт розширюються шляхом звернення до досвіду. Поряд з синтетичними апостеріорними судженнями Кант виділяє особливий клас суджень - синтетичні апріорні судження, які не залежать від досвіду, але разом з тим логічний предикат не міститься у логічному суб'єкті. Саме ці судження - типу "все, що відбувається, має свою причину", - є, за Кантом, особливими принципами теоретичних наук, які обумовлюють саму їх можливість. Проблема А. і С. с. набула особливої гостроти у 20-ті рр. у філософії неопозитивізму, прихильники якого вважають А. і С. с. взаємовиключаючими класами "речень мови науки". Аналітичні судження мають конвенційну природу, оскільки не містять ніякої інформації про навколишній світ, а встановлення їх істинності ґрунтується на довільно встановлених правилах мови. Синтетичні судження тлумачаться неопозитивізмом як змістові твердження про світ, істинність яких встановлюється в межах певного "мовного каркасу" шляхом звернення до емпіричних фактів за допомогою процедури верифікації. Такого розуміння А. і С. с. дотримуються Шлік, Франк, Нейрат та Карнап. Останній зробив великий внесок у розробку неопозитивістської програми - піддати все наявне знання критичному аналізу з позицій вимог принципу верифікації, згідно з яким будь-яке науково осмислене твердження може бути зведене до сукупності протокольних речень, які фіксують дані чистого досвіду, та створити універсальну мову науки. Проте уже в 50-ті рр. неопозитивістська програма розрізнення А. і С. с. зазнала краху, оскільки виявилась неможливість повною мірою формалізувати мову науки А. мер. філософ Куайн, який на початку своєї творчості поділяв точку зору неопозитивізму на А. і С. с., згодом обґрунтував неможливість чіткого розрізнення цих двох видів суджень. Куайн наполягав на тому, що хоча аналітичні судження і можна організувати у строгі системи (математика, логіка), але вони не відносяться до чіткої логіки. Так, аналітичне судження "кожний холостяк є нежонатим" не збігається з чисто логічним судженням "кожне х є х", оскільки істинність останнього обумовлена тим, що х нічого не означає, в той час як істинність першого залежить від значення термінів, які в нього входять. А значення термінів встановлюється в межах певної онтології, перевага якої визначається прагматичними мотивами. Таким чином Куайн переосмислив проблему А. і С. с. з точки зору прагматизму і запропонував її вирішення як своєрідний синтез прагматизму, сучасної логіки і аналітичної філософії.

НЕОПОЗИТИВІЗМ - третя історична форма позитивізму, один із головних напрямів західної філософії XX ст. На основі вихідних принципів "першого" (Конт, Мілль, Спенсер) та "другого" (Мах, Авенаріус та ін.) позитивізму Н. поставив за мету довести неможливість "метафізики" (філософії) як у формі раціонального, науково обґрунтованого світогляду, так і як автономної форми теоретичного пізнання та осягнення сутності світу й людини; з огляду на це, Н. прагнув довести безпідставність тих вчень класичної філософської традиції, які вимагали, щоб при розв'язанні онтологічних, теоретико-пізнавальних, методологічних та інших філософських проблем обов'язково здійснювався вибір між матеріалізмом та ідеалізмом. Одним із основних філософських джерел Н. були засадничі філософські ідеї Вітгенштайна "Логіко-філософського трактату", де він стверджував: "філософія не теорія, а діяльність... результат філософії - не певна кількість "філософських речень", а прояснення речень. Глибинні гносеологічні корені проблематики Н. сцієнтистської орієнтації у 20 - 30-ті рр. XX ст. - в ідеях Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Фейгл та ін.), а після Другої світової війни - у логічному емпіризмі, що здобувся на потужний розвиток у США (Гемпель, Куайн та ін.). Увага неопозитивістів була зосереджена на дослідженні актуальної філософської проблеми щодо ролі логіко-математичних методів та штучних математичних і логіко-математичних мов науки як процесі пізнання. Йшлося про евристичні можливості математичної логіки як нового етапу в розвитку формальної логіки, про роль наочності та наукових абстракцій у зв'язку з фізичною інтерпретацією неевклідової геометрії Римана в теорії відносності Ейнштейна, а також у зв'язку з фізичним та філософським осмисленням квантової механіки, теоретичний зміст якої був позбавлений наочності, характерної для класичної фізики. Результати дослідження цих проблем виявилися суперечливими, позаяк вони розглядалися в "одному пакеті" з третьою проблемою - про неможливість "метафізики", тобто філософії як змістовної і раціональної форми знання. Н. зберігав за філософією єдину функцію - бути насамперед логічним аналізом мови й понять науки, а потім уже - мови й понять повсякденного знання. Як наголошував Карнап, усе, що залишилося від філософії, - це вже не теорія і не твердження, а лише метод логічного аналізу знань. Твердження науки Н. розглядав як висловлювання вчених, раціональне пояснення яких ґрунтується на двох принципах: 1) зведення, редукція теоретичного знання до емпіричного; 2) чуттєва, емпірична перевірка, верифікація (перевірка, підтвердження) емпіричних висловлювань. Якщо останні не піддаються підтвердженню у досвіді (верифікації), то цього достатньо для з'ясування, які саме висловлювання в науці є істинними, а які "метафізичними". В логічному емпіризмі в основу тлумачення науки було покладено гіпотетико-дедуктивну модель структури наукового знання за умов відмови від принципу редукції та лібералізації вимог принципу верифікації, але при збереженні "антиметафізичних" цілей філософського аналізу знання. До безперечних досягнень сцієнтистських форм Н. належать: уточнення структури теоретичного й емпіричного знання та їх взаємодії, внесок у становлення та розвиток семіотики. Проте нігілізм щодо "метафізики", антиісторизм та абсолютизація можливостей формальної логіки в пізнанні призвели на поч. 70-х рр. до кризи і втрати провідних позицій Н. у західній філософії і до виникнення постпозитивізму. З поч. 40-х рр. в рамках лінгвістичної філософії формується лінгвістичний позитивізм ("пізній" Вітгенштайн, Райл та ін.), що зберігає певні позиції й нині.

1. n

1) вимога; претензія

2) заявка

3) позов

4) рекламація

5) амер. заява, твердження

2. v

1) вимагати

2) претендувати на

3) амер. твердити, заявляти

* * *

1) вимога; претензія, домагання; право; юp.; тж. право вимоги; патентні домагання, патентна формула; ( окремий) пункт патентної заявки

2) позов; рекламація

3) юp. позов про відшкодування збитків

4) твердження, заява

5) aмep., aвcтpaл. ділянка, відведена під розробку надр

1) вимагати ( належне по праву)

2) претендувати, пред'являти претензію, вимогу, домагання; заявляти права; домагатися

3) юp. подавати позов ( про відшкодування збитків)

4) aмep. стверджувати, заявляти

5) aмep., aвcтpaл. займати ділянку землі на основі своєї заявки

6) рекламаційний акт, рекламація

1) юр. показання свідка

2) річ, що може бути доказом

3) доказ, свідчення; ознака; дані

4) твердження; (урочиста) заява; клятвене запевнення

5) відверте визнання

6) pl рел. скрижалі; святе письмо

* * *

1) юp. показання свідка; показання свідків як доказ

2) доказ, свідчення; ознака; дані

3) твердження, (урочист заява; клятвене запевняння; відкрите визнання)

4) pl; peл. скрижалі; священне писання; десять заповідей

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД - сукупність думок про навколишній світ і його закони. З. г. стосується думок, які склалися стихійно в процесі життєдіяльності людей та мають характер самоочевидності. З.г. є безпосереднім, загальнодоступним знанням, набутим без допомоги спеціальних пізнавальних процедур і методів. З.г. легко витісняється з невластивих йому сфер з утвердженням науки та зростанням її соціального статусу. Крім цього, закріплені в схемі З.г. знання, зазнаючи тиску з боку науки, також зазнають певних змін. З.г. змушує критично оцінювати витвори фантазії та нестримні новації, спонукає ретельно опрацьовувати гіпотези, тим самим перешкоджаючи необґрунтованому відкиданню усталених у науці поглядів чи споконвічних відшліфованих життєвих ідеалів. З.г. невіддільний від здорового розсудку, що його Гольбах визначав як такий спосіб розмірковування, якого досить, щоб можна було розібратися в найпростіших істинах і відкинути нісенітниці. Твердження З.г. про дійсність та принципи орієнтування в ній слід віднести до того масиву світоглядного знання, який утримується свідомістю як щось само собою зрозуміле, дорефлексивне й позакритичне. Ці твердження є ефективними в стандартних життєвих, практичних і пізнавальних ситуаціях. Але ця спорідненість З.г. зі стандартністю відразу обертається великою перешкодою, як тільки індивіди або людські спільноти потрапляють у ситуацію, що потребує нагальної відповіді на виклики життя й цивілізації.

I ІСТИНА - 1) Філософська категорія, разом з категоріями добра, краси і свободи відбиває глибинний смисл людського світовідношення та осягнення буття, шукань людського духу та творення гуманістичних ідеалів; виражає сутнісний зміст та безпосередню мету пізнавального процесу і характеризує його результат - знання як адекватне відображення суб'єктивної та об'єктивної реальності в свідомості людини. І. встановлюється через визначення відповідності пізнавального образу, знання реального стану речей в дійсності, що надає І. за своїм змістом незалежності від суб'єкта (див. об'єктивна істина). Однак ця відповідність не розглядається як повний збіг пізнавального образу і об'єкта, оскільки останньому притаманна пізнавальна невичерпність, а процес пізнання завжди обумовлений історично, обмежений у своїх пізнавальних можливостях, залежить від рівня розвитку пізнавального інструментарію. На кожному конкретному етапі пізнавальний образ відносно вірно відтворює об'єкт, але з розвитком пізнання поповнюється новими якісними визначеннями предмета, все точніше його відтворює. Тому І. не є щось статичне і незмінне, а розглядається як безперервний процес послідовного наближення до повноти відтворення (див. абсолютна істина, відносна істина). В процесі пізнання І. реалізується через дотримання принципів об'єктивності, що вимагає розглядати об'єкт таким, який він є сам по собі, в об'єктивній реальності; всебічності, коли об'єкт повинен розглядатися в усій його багатостатності, якісній різноманітності, у взаємозв'язках і опосередкуваннях; доказовості, коли за достовірне приймається лише знання, яке має достатнє теоретичне і емпіричне, логічне і практичне обґрунтування. Тим самим категорія І. відсікає від справжнього пізнання різного роду його суррогати. Будучи продуктом пізнання, І. в сфері культури набуває ціннісного значення. Визначення сенсу пізнавальної діяльності як служіння І. надає категорії І. морального звучання. У вченні про І. серед основних є питання про критерій І. 2) Логічне поняття, виражає одне з двох або багатьох істиннісних значень, які надаються будь-якому судженню або системі суджень, окремій теорії або системі теорій. Часто ототожнюється з поняттями істинності (напр., істинність твердження, істинність теорії) або істинного (напр., істинне твердження, істинна теорія). Встановлюється за допомогою застосування визначених правил побудови та процедур доведення логічних виразів. Залежно від умов і правил визначення істинності логічних побудов розрізняють синтаксичне і семантичне поняття І. (див. істина в формалізованих мовах). Протилежними до категорії І. виступають поняття "омана", "хиба", "оманливість", "хибність". Проблему І. вивчають переважно теорія пізнання, логіка.

[br]

II ІСТИНА в формалізованих мовах - властивість висловлювання (пропозиційної формули), що висловлює істинне судження. Тоді як гносеологічне поняття істини фіксує відповідність між змістом суджень і реальністю, І.в ф.м. пов'язана з моделюванням цієї відповідності засобами формалізованої мови С. емантичне визначення поняття істини було запропоноване Тарським ("Поняття істини в формалізованих мовах", 1933, 1935). Основні вимоги до дефініції поняття стосуються блокування парадоксальності (що притаманна буденній мові внаслідок її універсальності) шляхом розрізнення у формалізованій мові складників мови-об'єкта (висловлювання) і метамови (структурно-дескриптивного імені висловлювання, трансляції цього висловлювання у метамову, предикату істини). Однак вимоги до дефініції істини не містять засобів визначення істинності конкретного висловлювання, оскільки не всі складні висловлювання - скінченне з'єднання простих висловлювань. Використовується поняття пропозиційної функції (для якої є справедливим те, що складні функції - скінченне поєднання простих) і аналог поняття істини для функції - поняття доконаності. В залежності від правил утворення мови, визаначаються умови істинності кожного конкретного висловлювання О. скільки правила утворення задають скінченний список типів формул мови, виходячи з якого визначається клас істинних висловлювань, це дозволяє визначити для нескінченної ієрархії метамов нескінченне число предикатів істини скінченними засобами.

1. n (the straight)

1) прямизна

2) пряма лінія

3) (остання) пряма (перед фінішем)

4) чесність

5) карти, що йдуть підряд відповідно до їх достоїнства

6) амер. правда, істина; правильне твердження

2. adj

1) прямий, незігнутий

2) що не відхиляється від курсу; що не сходить з дороги; безперервний

3) некучерявий (про волосся)

4) авт. з циліндрами в ряд (про двигун)

5) правильний, рівний, у порядку

6) розм. чесний, щирий, відвертий

7) розм. вірний, надійний

8) амер. відданий своїй партії

9) амер. нерозведений (водою)

10) амер., розм. поштучний

11) театр. що належить до визначних п'єс

12) карт. розташований по порядку

3. adv

1) прямо, по прямій лінії

2) безпосередньо, прямо

3) правильно, точно, влучно

4) чесно, відверто, прямо

5) негайно, відразу

4. v

1) випрямляти, розпрямляти

2) одягати небіжчика

* * *

1) тк.; sing ( the straight) прямизна; пряма лінія

2) cпopт. фінішна пряма

3) чесність

4) кapт. карти, підібрані підряд по достоїнству, "порядок", "стріт" ( у покері)

5) нормальна людина (не гомосексуаліст, не наркоман); несхв. "добропорядна" людина, обиватель, міщанин

1) прямий, невигнутий; який не відхиляється від курсу, який не сходить зі шляху; безперервний

2) правильний, рівний; який знаходиться в порядку

3) чесний, прямий, щирий

4) вірний, надійний

5) cл. який неухильно підтримує рішення своєї партії; відданий своїй партії

6) cл. нерозбавлений

7) cл.; кoм. фіксований, прейскурантний ( про ціну); без знижки за велику кількість купленого

8) лiт., театр. чистий за жанром; природний, органічний ( про гру актора); звичайний, рядовий (про лiт. твір)

9) який іде по порядку; кapт. розташований один по одному

10) cпeц. об'єктивний ( про газетні повідомлення)

11) звичайний, традиційний; нормальний; здоровий ( про психіку)

12) єдиний ( про спосіб винагороди); прямий ( про відрядність)

13) прямий, безпосередній (про спостереження, розрахунок)

1) по прямій лінії, прямо

2) прямо, безпосередньо

3) правильно, точно, влучно

4) правильно, упорядковано

5) чесно, відкрито, прямо

6) об'єктивно ( у газетних повідомленнях)

7) ясно, чітко, тверезо

8) у сполученнях

1. n

1) юр. ордер; судове розпорядження; ордер на арешт (тж warrant of arrest); наказ

2) юр. повноваження, правомочність; доручення

3) виправдання (дій); (моральне) право

4) свідчення, гарантія; доказ; підтвердження

5) відповідальна особа; особа, що дає наказ

6) захисник, заступник

7) шотл. порука, поручительство; гарантія, запевнення

8) шотл. поручитель, гарант

9) фін. посвідчення; купон (акції тощо)

10) патент

11) військ. дозвіл; наказ

2. v

1) виправдувати, бути (служити) виправданням

2) ручитися; гарантувати; підтверджувати (щось)

3) юр. дозволяти, давати право; уповноважувати

4) розм. висловлювати упевненість; запевняти

5) юр. забезпечувати, гарантувати (комусь щось)

6) передвіщати, провіщати

* * *

1) юp. ордер; судове розпорядження; ордер на арешт ( warrant of arrest)

2) юp. повноваження

3) підстава для чого-н., виправдання (яких-н. дій); моральне право

4) свідчення, доказ, підтвердження

5) гарантія, застава

6) фін. посвідчення, свідчення; купон (облігації, акції)

7) кoм. тридцятимільйонне свідчення; ( складський) варрант ( warehouse warrant); dock warrant доковий варрант

8) патент

9) вiйcьк. дозвіл; наказ; наказ про присвоєння звання уоррант-офіцера; cкop. від warrant officer

1) виправдувати, служити підставою

2) ручатися, гарантувати; підтверджувати (що-н.); I'll warrant him an honest fellow ручаюся, що він чесна людина, я поручуся за його чесність

3) юp. дозволяти, надавати право

4) виражати впевненість; ручатися

5) юp. гарантувати, забезпечувати (кому-н. що-н.)